Чи достатньо використовувати монотерапію препаратами йоду для лікування захворювань щитоподібної залози? Камінський О.В.

Захворювання щитоподібної залози (ЩЗ) є дуже поширеними серед мешканців усіх країн, а їхня кількість постійно продовжує зростати. У цьому винна не тільки генетична схильність, але й чинники зовнішнього середовища, особливо йодний дефіцит. Загальна хімізація, забруднення навколишнього простору,наслідки аварії на ЧАЕС, паління тютюну значно впливають на стан і захворювання ЩЗ у населення. Сьогодні відомо, що навіть коронавірусна інфекція COVID-19 сприяла збільшенню захворюваності на автоімунні захворювання ЩЗ, в індійських дослідженнях відмічають статистично вірогідне їхнє зростання на 25-30 %. Нестача йоду не тільки призводить до тиреоїдної патології (вузловий і дифузний зоб, гіпотиреоз і гіпертиреоз), але й впливає і на розумові здібності, тобто на рівень інтелекту, навіть в умовах легкого дефіциту, кількість випадків безпліддя і викиднів, зростання вартості лікування наслідків нестачі йоду, взагалі знижує якість і тривалість життя. Найкращий бажаний клінічний ефект в лікуванні вузлового (багатовузлового) зоба та інших тиреоїдних захворювань може бути отриманий при застосуванні комбінації йоду (150-200 мкг щоденно), селену (30-100 мкг щоденно) в поєднанні зі стандартизованим препаратом кореня перстачу білого (600 мг на добу), який містить екстракт із визначеною кількістю біологічно активних речовин.

Ключові слова: йод, щитоподібна залоза, йодний дефіцит, тиреоїдна патологія