У статті систематизовано наукові дані про роль дефіциту йоду і селену у функціонуванні щитовидної залози (ЩЗ), їхню соціальну значимість у розвитку тиреопатій. Наведено маркери для визначення забезпеченості організму, дефіцитні стану, пов’язані з даними мікроелементами і рекомендовані фізіологічні добові дози. Зроблений висновок про те, що застосування сполук селену (в середньому, 75 мкг на добу) і йоду (в середньому, 150 мкг на добу) з профілактичною або лікувальною метою в фізіологічних дозах безпечно, здатне зменшити вираженість або призупинити патологічні процеси в ЩЗ, в тому числі, поліпшити перебіг аутоімунних захворювань.
Ключові слова: щитовидна залоза, йод, селен, фізіологічні дози, йододефіцитні захворювання, тиреоглобулін, тиреоїдні гормони, гіпотиреоз, гіпертиреоз, автоімунний тиреоїдит (АІТ)